Произведения
Интересные ссылки
Возможна ли аренда музыкального оборудования с функцией воспроизведения МР3 и других форматов?

МАКСИМ БАГДАНОВІЧ - ПРАЗАІК, КРЫТЫК, ПУБЛIЦЫСТ

«Народний поет» у розумінні Лесі УкраТнки той, хто торкнувсі цілюіцйх і рятівнйх глибин народних, обрав «шлях всередину». «Шляі всередину» е одним із універсальнйх шляхів мистецтва. Для Лесі Украінкі він е іТ своерідною релігіею і творчим методом. На ньому базуеться і | новоромантйзм.

Леся Украі'нка скептично відносйться до соціально заангажованоі літературй, до «всезнаючого» автора, до «перспективи писати на задан} тему» («Мушу признатись, впрочім, що і перспектива писати на задан) тему (у Ст[арицького] уже зложений план) і в спілці з людною зовсім іншого літературного покоління і не схожих з моі'м літературнт прййомів - мені не дуже була мила...») [5, с. 149]. Пйсьменнйці не давали спокою народнйцькі стереотипи сприймання митця і мистецтва. У лйсті до I. Франка (від 13/1 1903р.) письменниця обурюеться тим, в який спосіб львівська інтелігенція в особі Труша і Ганкевича сприймала І прагматично використовувала універсальнйй Франковий талант [6, с. 14-15]. Ця полеміка майже дослівно відлунюе в драматйчній поемі Лесі Украі'нкй «У пуіці» - полеміка між прйбічнйкамй мистецтва на користь загалу і митцем, який, сповідуе релігію мистецтва, «покірнйй тількй правді і красі».

I М. Богданович в опозйціі краса - користь мистецтва стае ревним хранителем краси, щоб врешті-решт і зовсім зняти опозйцію, явивши іі' новоромантичний ракурс - у красі користь мистецтва, «нема краси без спожитку, бо сама краса і е той спожиток для душі» («Апокриф»)-Концентрованим виразом його позйціі' щодо цього питания е твори «Музика», «Апокриф», а в літературно-крйтйчнйх статтях - та особлива увага, яка прйділялась естетичному методу дослідження. Але в реальному жйтті Богдановичу досить часто доводилося готувати сам Грунт для подальшого культивування краси.

Білоруськйй культурний розвиток на кінець XIX - початок XX століття перебував ще в тяжчому стані, ніж украТнський. Якщо Лесі Украінці доводилося боротися за модернізацію украі'нськоТ літературй, за п вйхід на широку европейську дорогу, то М. Богданович, крім цього, повинен був починати з азів - обгрунтовувати окремішність білоруськоі культури, уперто й ненастанно відстоюватй п право на незалежне існування. Йому знову і знову доводилося повторювати очевидне. «За

т-^гпяЛічнймй та економічнймй (а частково й політйчнймй)
своімй геоі ^чч>                                                       .

ми життя Білорусь була пов язана з Західною Свропою, входила в

Уб° иои західносвропейського життя, була мало чи не кінцевою точкою ° ори п на сході», - так пише він у статті «Білорусй». I продовжуе: «В ту епоху Білорусь нагадувала горнило, у якому перероблялися і своерідно поеднувалися руські та чужоземні первні. В ній розвивалася культура, що опиралася не тількй на слов'янське село, але й на білоруське місто свропейського типу, місто, організоване на підставі магдебурзького права. Не дивно, що культурне піднесення, розпочате в Західній Свропі з епохи Відродження, докотило сво'і' хвйлі і до Білорусі. Завирувало тут життя, йшла, химерно переплітаючйсь, гарача релігійна, політйчна, класова боротьба, засновувалися школи, закладалися друкарні, виходило друком безліч білоруськйх книжок» [1, с. 160-161]. «Усе це свідчйть, -резюмуе  письменник у статті  «Білоруське  відродження», - що  в свідомості місцевого громадянства білоруськйй народ не tabula rasa, а самостійна національна величина, білоруськйй же pyx - жива культурно-громадська сила» [1, с. 219]. I навіть звертаючись до часів повноі' несвободи і занепаду, М. Богданович знаходить, хай і занедбані, але жйві струмки національноі культури: «I коли напрйкінці XVIII ст. основне ядро білоруського народу ввійшло в межі Росіі, то він вже складався виключно з темноі' маси, що зберегла лиш елементарні основи свое!' колись   багато'і'  національноі   культури.   Але   ця   культура  -   хай елементарна, обкроена, що розгубила дуже багато зі своТх набутків, — була культурою самостійною, а не варіантом культури велйкоросійськоі'; так само в особах білоруського і велйкоросійського народів зустрілйся дві самостійні національно-культурні величини, котрі формувалйся і виросли незалежно одна від одноі'» [1, с. 161].


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 [21] 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38