МАКСИМ БАГДАНОВІЧ - ПРАЗАІК, КРЫТЫК, ПУБЛIЦЫСТ

Що ж до само'і' поезі'і' М. Богдановича, то вона виявилася далеко більш ою ніж Хеоретйчні виклади поета; у ній з усіею очевйдністю МОоили себе пошуки М. Богдановичем европейськоі' відповідності своему национальному голосу. Іі' основні концентуальні засади, ІТ орйгінальна поетика говорять на користь М. Богдановйча-модерніста, але модерніста, глибоко закоріненого у своі' національні первні. Повернення до вйтоків -один з модерністськйх перевідкрйттів прадавнього міфу. I М Богданович почасти інтуі'тйвно, але систематично вперто звертае увагу на первозданну глибину: «Маемо кілька сонетів (правда, небездоганних), байок, віршів на кшталт народно!" пісні, е спроби використання народних сймволів і т. ін. Головне ж те, що все це в багатьох віршах Купали виконано пречудово, зі справжнім умінням та великим піднесенням» («За три роки. Огляд білоруського красного письменства 1911-1913 pp.») [1, с. 201]. «М. Богданович також дбав про розвиток вірша і дав кілька низок (цйклів) віршів, нових або за темою, або за формою. Сюди належать вірші, подібні до народних пісень, або ті, що пйсані в давніх французьких формах, та ще вірші про стару Білорусь і дещо інше» [1, с. 202]. «Власт надрукував лише 3-4 твори, але кожен з них може правити за приклад, як треба писати. Особливо добре напйсані оповідання «Сож і Няпро», - чудова казка-легенда (такого в нас ще не було, та й взагалі зустрічаеться не часто)» [1, с. 203].

Підкреслюючй різноплйнність білоруськоі поезіі', М. Богданович небезпідставно закидае Тй брак уваги до свого рідного, білоруського шляху, прокладеного «протягом сотень літ народно!" пісенноі' праці». «Замало «білоруськості» було (окрім Чечота та Петрука з-під Крошина, та ще, можливо, Барщевського) у давнішйх поетів, твори яких знаемо, замало и і в сучаснйків. Один тількй Каганець, пишучи вірші, оглядався на народну пісню, намагався, щоб вони були пройняті IT духом і ІТ прикметами» [1, с. 220], - пише молодий критик у статті «Забутий шлях». I даш: «Білоруськйх поезій в нас ііце не було - були тількй вірші, пйсані білоруською мовою. ...Як кожен народ мае свою національну душу, так вш мае і свій особливий стиль творчості, найбільш придатний для ціе'і душі. G він і в нас, білорусів, і ми мусимо звернутися до нього, аби вкласти щось свое у скарбницю світовоі' культури, щоб улити в нашу поезію своі' соки, щоб стати ближче до рідного народу, ліпше втамувати його духовну спрагу 1 по-справжньому взятися за велику працю: розвиток білоруськоі' народноі культури. ...Наш сьогоднішній, наш завтрашній напрямок — до заоутого нами народного білоруського шляху» [1, с. 221].

Разом з тим М. Богданович прекрасно усвідомлював, що стйлізація під народну поезію, засвоення і використання форм народного вірша жуть бути вельми далекими від самого духу народу, який е основою, нам"М ВТ1ленням М'ФУ в народній творчості: «Можна писати й інакше - не поиклаЮЧИСЬ п'дРобитися піД народну пісню, але в народному дусі, Р клад чого подав Каганець у своему «Кобзарі» [1, с. 222]. Цей шлях для М. Богдановича видавався найнадійнішйм, але і небезпечним, «бо що так5 той «народний дух»? На ньому немае ані тавра, ані пломби, а тому під йогц прикриттям звичайно будуть заноситися в нашу літературу і наслщуванщ з велйкоросійськоі та украТнсько'і' народноі пісні, під вплив яких легк^ підпастй, і власні нікчемні вигадки, і ще багато що» [1, с. 222]. Отжс інтуі'тйвно   М. Богданович    геніально   прозрів    напрямок   розвйтку білоруського письменства, яке дасть світові у сво'і'й національній форм, нові взірці розуміння вселенських проблем. Можливо лишень він дещо недооцінював у своі'х літературно-крйтйчнйх резюмуваннях, звичайно через бажання прискорити сучасний розвиток білоруськоі літературй, псйхологію Творчого, яка, як говорив К.-Г. Юнг, е псйхологіею жіночою, бо «мистецький твір проростае із несвідомйх глибин, по суті, із царства матерів» [8, с. 135]. Тобто в справді талановитому творі не треба буде притягувати за вуха отой народний дух, про який говорив М. Богданович. Бо, «якщо гору бере Творче, то гору бере Несвідоме як формуюча життя доленосна сила на противагу свідомій Волі, і Свідомість, часто безпомічно споглядаючи подіі, підхоплюеться навалою якогось підземного потоку. Зростаючий твір - це поетова доля, і він вйзначае його псйхологію» [8, с. 135]. Тому «не Гете робить «Фауста», а душевна компонента «Фауста» робить Гете» [8, с. 135]. I як «Фауст», за твердженням Юнга, е символом, а не просто семіотйчною вказівкою чи якоюсь алегоріею чогось давно вже відомого, виразом чогось існуючого з давніх-давен, діяльного у німецькій душі, чому Гете повинен був допомогти при народженні [8, с. 135], так і «Вянок» самого М. Богдановича, творчість Янки Купали чи Якуба Коласа до встановлення тоталитарного режиму і унормування мистецтва е виразом того, що з даніх-давен вібруе в білоруській душі. Словом,   сама  творчість   М. Богдановича   виявилася   явищем   більш глибинним і інтуі'тйвно національно грунтовнішйм, ніж його теоретйчні змагання за національнйй дух в білоруській літературі. Разом з тим не варто ігноруватй той факт, що саме М. Богданович першим у білоруському пйсьменстві вказав на вартість для світового мистецтва саме національного сприйняття життя і смерті, на вартість національного голосу у світовому оркестр і.

 


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 [19] 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38